Сьогодні я приїхала до центру реабілітації від наркоманії Харківтрохираніше, щобпобачити, як син проходить день.
Вінсидить у кімнаті для детоксу, трохивтомлений і напружений.
Я бачу, як йоготілощевідчуваєзалишки ломки, а очішукаютьвихід.

— «Мамо… це так важко…» — тихо промовляєвін.
— «Я знаю, синку. Але тивжена шляху до життя. Кожен момент тут — твоя перемога», — відповідаю я, тримаючийого руки.

БІЛЬ ТІЛА, БІЛЬ ДУШІ

Цепершідніпіслямедичноговиведення з ломкиХарків.
Тілощекричить, мозокшукаєзвичні шляхи для наркотиків.
Я розумію, що зараз йогонайбільший ворог — не я, не суспільство, а йоговласнебажаннявтективід болю.

Але саме зараз починається реальна робота:
не фізична, а психологічна.
Ненаркотики, а новежиття.

ПЕРШІ КРОКИ ДО САМОСТІЙНОСТІ

Вінвпершесьогодні сам пішов на груповутерапію.
Слухавісторіїінших, діливсясвоїми страхами.
Я бачила, як він плакав, але залишався.
Цемаленька, але надважливаперемога.

— «Я можуцезробити, мамо», — прошепотіввін на виході.
Я посміхнуласякрізьсльози: нарешті я бачупроміньнадії.

МОЄ ПОНЯТТЯ

Цей день навчив мене головному:
лікуваннявіднаркоманії — це не лишефізичнийдетокс, а робота над душею і свідомістю.
Суспільство не бачитьцихмоментів, але для нас вони безцінні.

✅Він пережив першу справжню ломку без зриву.
✅Він почав довіряти психологам та групі.
✅Вінвпершевідчув, щолікування — це шанс вижити.

Цей день показав: коли тілослабке, дух має стати сильним.
Кожен маленький крок у реабілітації — крокназустріч новому життю.