Сьогодні я зновуприїхала до центру реабілітації від наркоманії Харків.
Мійсинсидить на дивані, трохизамкнений, ще не готовийрозповідати про своївідчуття.
Я бачуйогоочі — наповнені страхом і сумнівом.

— «Мамо, а якщо вони засудять мене?» — тихо запитуєвін.
— «Синку, тивжепройшовбільше, ніждумаєш. Не слухай тих, хто не знає, щотакезалежність», — відповідаю я.

СУСПІЛЬСТВО НЕ РОЗУМІЄ

Сусідитазнайомівжепочалишепотітися:
— «Навіщовитрачатистількигрошей?»
— «Вінжедорослий, нехайсамвідповідаєзасвоївчинки.»

Їхні слова ранять, але я тримаюся.
Я знаю, що вони не пройшли того, щопройшла наша родина.
Не бачили ночей страху, не трималисина на руках післязриву, не відчувалибезсилля.

МОЯ СИЛА І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Я повторююсобі:
— «Цігроші — не витрати. Цеінвестиція в життямогосина.
Якщо я здамся зараз, я можуйоговтратити.»

Мійсинсьогоднійде на груповутерапію, слухаєінших, ділитьсясвоїми страхами.
Вінвпершебачить, що є люди, якійогорозуміють, і щойогожиттяцінне не лише для мене.

МОЄ ПОНЯТТЯ

Протистояннясуспільству — частина шляху.
Не всібачатьборотьбу залежного.
Не всірозуміють, щолікуваннявіднаркоманіїХарків — це шанс на життя.
Але для нас важливатільки правда: ми боремося, бо любимо.

✅Вінзробивще один крок — не сховавсявідтерапії.
✅Вінпочувчужіісторії, і ценадихаєйогоборотисядалі.

Цей день навчив мене головному: важливо не слухатиосуд, а підтримуватижиття.
Суспільствоможекритикувати, але тількилюбов і допомогарятують.