(Історія від мами)

Ранок.
Вінсидить на краю ліжка, дивиться в підлогу.
Сьогоднійого перший повний день у центрі реабілітації від наркоманії Харків.

Я приїхала на короткепобачення.
Ми сидимонавпроти один одного.
Я тримаюйого за руки, а віншепоче:
— «Мамо, я не впевнений, щовитримаю…»

МОЇ ВІДЧУТТЯ

Меніхочетьсязабратийогододому, обійняти, сказати, що все буде добре.
Але я розумію — цепастка.
Додому вінповернеться не вилікуваним, а знову в світ, де коженкрокнагадує про наркотики.

Я кажу:
— «Синку, цетвій шанс. Якщопідеш зараз — повернешсятуди, де смерть завждипоруч.
Будьтут, навітьякщоболяче.»

БОРОТЬБА З СОБОЮ

Вечір. Дзвоню психологу.
Вінпояснює: це нормальна реакція на детокс і першідніреабілітації.
Тілокричить: «Дай наркотик!»
Мозокшукаєвихід: «Втекти!»

Але саме зараз починаєтьсялікування.
Медичневиведення з ломки Харківзробило свою справу — фізичназалежністьпоступововідходить.
Теперголовнаборотьбайде в голові.

ПЕРШІ КРОКИ

Наступного ранку я отримуюдзвінок з центру.
Мійсинпішов на першу групу.
Слухавінших.
Плакав, але залишився.

Цемаленькаперемога.
Маленький крок до життя.

МОЇ ДУМКИ

Суспільство не бачитьцього дня.
Не бачить, як людина, вся в поті, тримає себе, щоб не втекти.
Не бачить, як родичі ночами не сплять, моляться, абивінвитримав.

Вони лишекажуть:
— «Навіщовитрачатистільки грошей? Він же дорослий!»
А я відповідаю:
«Так, віндорослий. Але зараз вінслабкий, як дитина. І якщо я не допоможу — його може не стати.»

МОЄ РІШЕННЯ

Я оплатила наступнийетаппрограми.
Так, це дорого.
Але лікуваннявіднаркоманіїХарків — цеєдиний шанс врятуватийогожиття.

Я обралаборотися разом з ним.
Не слухати тих, хтокаже «дарма витрачаєтегроші».
Не здаватися.

ЩО ВАЖЛИВО

Другий день — це день вибору:
✅залишитися в лікуванні,
✅встояти перед бажаннямвтекти,
✅зробити перший крок до тверезого майбутнього.

Цей день — найважчий, але самевінвідділяє тих, хтозривається, від тих, хтопочинаєновежиття.