Прокинувся я рано, хоч і спав неспокійно. Другий день у реабілітаційному центрі розпочався з відчуття тривоги. Тіло вже починає реагувати на відсутність алкоголю та наркотиків, а в голові тільки одне питання: чи витримаю я цей шлях?

Ранок почався з медичного огляду. Лікар запитав про моє самопочуття, чи є біль, нудота або інші симптоми відміни. Виявилося, що це нормальна реакція організму, і персонал готовий підтримати мене на кожному етапі. Після огляду мені дали рекомендації щодо харчування та розповіли, як організм відновлюється після тривалого вживання.

Наступним кроком стала індивідуальна зустріч із психологом. Ця розмова була дуже важливою. Психолог пояснив, що залежність — це не лише фізіологічна, але й психологічна проблема. Він запитав, що привело мене до цієї точки. Мені було важко відповідати, але зізнання в своїх помилках стало першим кроком до розуміння, як усе почалося.

Після сніданку я приєднався до групової терапії. Це було моє перше заняття такого роду. У кімнаті сиділи люди різного віку та з різними історіями. Вони почали ділитися своїм досвідом: хтось втратив роботу, хтось сім’ю, хтось опинився на межі смерті. Спочатку я думав, що залишуся осторонь, але, слухаючи їх, зрозумів, що ці люди дійсно мене розуміють. Вони пройшли через те, що й я, і це надихає.

День завершився заняттям із фізіотерапії. Інструктор пояснив, що фізична активність допомагає відновлювати організм і покращує настрій. Ми виконували легкі вправи, які на диво дали відчуття бадьорості.

Перед сном я знову взявся за щоденник. Сьогодні записав свої емоції: страх, сором, але й маленьке полегшення. Я зробив ще один крок до себе справжнього, до того, ким я можу стати без залежності.

Другий день видався непростим, але він допоміг зрозуміти: цей шлях не буде легким, проте я більше не самотній у цій боротьбі.